Цього ранку я прокинувся в Неаполі, Італія, і тут же опинився в умовах карантину. Будь-які масові зібрання, включаючи церковні служби, були заборонені. Весілля, похорони, хрестини ― скасовані. Школи, кінотеатри, музеї, спортзали ― все зачинено.
Ми з дружиною щойно повернулися з продуктового магазину, де витратили близько двох годин через величезній черзі біля каси. На даний момент Італія займає друге після Китаю місце за кількістю заражених коронавірусів. 60 мільйонів осібк повинні залишатися вдома, за винятком крайньої необхідності. Як нам, як християнам, реагувати на таку кризу? Відповідь ― вірою, а не страхом. Ми повинні дивитися бурі в обличчя і запитувати: «Господи, чого бажаєш навчити мене через цю ситуацію? Як Ти хочеш мене змінити? »
Ось вісім уроків цієї коронавирусної паніки, які нам слід засвоїти.
1. Ми вразливі
Така глобальна криза вчить нас, наскільки ми, люди, слабкі.
Ми докладаємо всіх зусиль, щоб запобігти подальшому розповсюдженню вірусу. І ми впевнені в обов’язковому успіху.
А тепер уявіть собі вірус, який був би ще агресивніший і заразніший, ніж коронавірус. Вдалося б нам зберегти себе, як вид, перед лицем такої загрози? Відповідь однозначна ― ні. Легко про це забути, але люди слабкі й вразливі.
«Чоловік бо – дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. Потягне над ним’вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше.» (Псалми 103 (102): 15-16)
Що нам слід засвоїти з цього уроку вразливості? Можливо, ми повинні нагадати собі, що не потрібно сприймати наше життя на цій землі як даність: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (Псалми 90 (89):12).
2. Ми рівні
Цей вірус не дивиться на етнічні відмінності або національні кордони. Це не китайський вірус, це наш загальний вірус. Він в Афганістані, Бельгії, Камбоджі, Данії, Франції, Америці ― уже 77 країн було заражено, і ця цифра зростає.
Ми всі члени великої людської сім’ї, створеної за образом Божим (Буття 1:17). Колір нашої шкіри, мова, наша культура ― для інфекції всього цього не існує.
В очах світу ми всі різні; в очах вірусу ― всі однакові.
У наших стражданнях, в болю від втрати коханої людини ми абсолютно рівні ― слабкі і без відповідей.
3. Ми не можемо нічого контролювати
Ми любимо все тримати під контролем. Нам подобається уявляти себе капітанами свого життя, вершителями своєї долі. Дійсно, сьогодні, як ніколи раніше, ми можемо контролювати значні частини нашого життя. Ми на відстані можемо управляти обігрівом і системою безпеки наших будинків; ми можемо переводити гроші по всьому світу лише клікнувши в мобільному додатку; ми навіть можемо контролювати наші тіла через фізичні вправи і медицину.
Але, можливо, це відчуття контролю ― ілюзорне … Коронавірус оголив реальність того, продемонструвавши, що насправді ми нічого не контролюємо.
Зараз тут, в Італії, влада намагається обмежити поширення вірусу через закриття, відкриття і повторне закриття шкіл, в яких навчаються наші діти. Контролюють вони ситуацію?
А що скажемо про нас самих? Озброївшись дезінфекційними спреями, ми намагаємося знизити ризик зараження. І в цьому немає нічого поганого. Але чи контролюємо ми ситуацію?
4. Ми однаково відчуваємо біль відчуження
Нещодавно 55-річного власника ресторану в центральному Неаполі помістили на карантин. Отримавши позитивні результати тесту на COVID-19, він, за його словами, відчував себе порівняно непогано фізично, але реакція багатьох сусідів засмутила його: «Більше болю, ніж позитивний діагноз, йому принесло ставлення рідного міста до нього і його сім’ї» (Газета « Il Mattino », 2 березня 2020 року).
Ізоляція і відчуження ― вельми важкі для нас речі, так як ми створені для стосунків. Але зараз багатьом людям доводиться мати справу з ізоляцією. Такий досвід був добре знайомий прокаженим у часи Ісуса. Вони були змушені жити самі по собі, а проходячи вулицями своїх міст ― кричати «Нечистий! Нечистий » (Левіт 13:45).
5. Між страхом і вірою є різниця
Як ви реагуєте на цю кризу? Дуже легко піддатися страху. Легко бачити коронавірус всюди, куди не подивишся: на клавіатурі омп’ютера, в повітрі, яким я дихаю, в кожному фізичному контакті і за кожним кутом ― він ніби чекає, щоб заразити мене. Чи охоплює нас паніка?
Можливо, ця криза кидає нам виклик, щоб ми реагували по-іншому ― з вірою, а не зі страхом. І з вірою не в зірки або невідоме божество, а вірою в Ісуса Христа, який є воскресіння і життя.
Безумовно, лише Ісус тримає цю ситуацію під контролем; безсумнівно, лише Він може вивести нас з цього шторму. Він закликає нас вірити і довіряти, мати віру і не боятися.
6. Ми потребуємо Бога і молитви
Що ми, як окремі особистості, можемо зробити, щоб поліпшити ситуацію серед глобальної кризи? Адже нерідко ми відчуваємо себе такими дрібними і незначними.
Але все-таки щось ми можемо зробити. Ми можемо звернутися до нашого Отця, Який на Небесах.
Моліться за влади, які відповідають за наші країни і міста. Моліться за медперсонал, який лікує хворих. Моліться за інфікованих чоловіків, жінок і дітей, за людей, які бояться вийти з дому, за тих, хто живе в червоних зонах, за тих, які стикаються з високим ризиком захворіти, а також за літніх. Моліться, щоб Господь захистив і зберіг нас. Моліться Йому, щоб Він явив нам Свою милість.
Також моліться, щоб Господь Ісус, щоб здійснилося сказане в Святому Письмі: «Почув я від престола голос великий, що говорив: «От, житло Бога з людьми, і він житиме з ними, вони ж народом його будуть, і сам Бог буде з ними» (Богослова 21: 4).
7. Наше життя наповнена суєти
«Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот ― геть усе марнота» (Проповідник 1: 2). Так легко втратити правильний фокус серед божевілля нашого часу! Наші дні так переповнені людьми і проектами, роботою і списками бажань, будинками і святами, що нам доводиться докладати зусилля, щоб відрізнити важливе від невідкладного. Ми втрачаємо себе серед наших життів.
Можливо, ця криза нагадує нам про те, що повинно бути головним для нас. Можливо, це допоможе нам розрізнити важливе від несуттєвого. Ймовірно, Прем’єр Ліга або та нова кухня, або той пост в Інстаграмі не так вже й важливі для мого виживання. Можливо, коронавірус вчить нас тому, що дійсно має значення.
8. Наша надія
Цей вірус призводить не тільки до фізичної вірної смерті, а й до смерті вічної. Ісус говорив, що наш людський рід живе під неминучою печаткою пандемічного недуги під назвою гріх.
На що ви сподіваєтеся перед обличчям цього вірусу?
Біблійна оповідь ― історія про Бога, Який увійшов в світ, заражений гріхом. Він жив серед хворих людей, не надягаючи костюм хімічного захисту, а дихаючи тим же повітрям, вживаючи ту ж їжу, що і ми. Він помер в ізоляції, відлучений від Своїх людей, відокремлений від Свого Отця на хресті ― і все це для того, щоб дати хворому світу антидот до цього вірусу, щоб зцілити нас і подарувати нам вічне життя. Почуйте Його слова:
«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» (Йоана 11: 25-26).
Ситуація з вірусом вчить смирення.
Так. Ми вразливі, і не все залежить від нас. І обмеження не тільки в нашій голові, але і в реальності. І незважаючи на те, які ми сильні лідери, який високий наш особистісний ріст, мотивація, цілі, проекти та досягнення, “не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком” (Єремія 10,23-24). Ми не можемо нічого контролювати.
Любителям різноманітних тренінгів, курсів, семінарів слід переглянути своє ставлення до “всемогутності людини”, про яку навчають на цих заходах.